Вісник Астрономічної школи, 2003, том 4, № 2, с. 43–54

https://doi.org/10.18372/2411-6602.04.2043
Завантажити PDF
УДК 523.6

Походження комет

Шульман Л.М.

Головна астрономiчна обсерваторiя НАН України

Реферат

Обговорюються три основні концепції походження комет. Перша належить Лапласу, який припустив,що комети стають членами Сонячної системи після захоплення планетою-гігантом, напр. Юпітером. Оорт висунув припущення, що на периферії Сонячної системи є гігантська хмара кометних ядер на геліоцентричній віддалі ∼105 а.о. Щоб стати спостережуваним, кометне ядро має змінити свою орбіту двічі:спочатку під дією гравітаційного збурення від зорі, що проходить поблизу, а вдруге від планети-гіганта.Другу гіпотезу запропоновано Лагранжем, який припустив, що ядра комет є результатом вулканічних вивержень на планетах-гігантах. Це еруптивна гіпотеза. Деякі астрономи відхилили еруптивну гіпотезу через надто потужну гравітацію на “поверхнях” планет. Всехсвятський здолав це заперечення за допомогою ідеї, що виверження мають місце не на планетах, а на їх супутниках. Дробишевський запропонував механізм такого вулканізму. Цей механізм - вибух воднево-кисневою суміші, утвореної й нагромадженої в тілі супутника шляхом електролізу в електричному струмі, індукованому завдяки орбітальному рухові супутника в магнітному полі Юпітера. Ольберс припустив, що кометні ядра виникли одночасно з утворенням всіх тіл Сонячної системи. Камерон розвинув кількісну теорію утворення Сонячної системи. На периферії Сонячної системи (100–5000 а.о.) повинні зростати малі крижані тіла, тобто кометезималі. Непружні зіткнення між ними формують несферичні тіла, тобто кометні ядра. Найімовірніше місце росту кометних ядер - пояс Койпера. Легко бачити, що всі три гіпотези не є взаємно виключними. Справді, довгоперіодичні комети могли бути сформовані у поясі Койпера, а деякі короткоперіодичні комети могли бути вивержені вулканами на супутниках планет-гігантів.

Ключові слова:

Перелік посилань

  1. Бредихинъ О. О хвостахъ кометъ. — Москва. В университетской типографiи. 1862. — 236 с.
  2. Шульман Л.М. Ядра комет. — Москва: Физматлит, 1987. — 232 с.
  3. Коноплева В.П. // Кометный циркуляр. — 1980. — No 285. — C. 2.
  4. Бабенко Ю.Г., Коноплева В.П. Каталог минимальных межорбитальных расстояний планета–комета / Деп. ВИНИТИ, 1989.
  5. Drobyshevski E.M. The young long-period comet family of Saturn // Mon. Not. R. Astron. Soc. — 2000. — 315. — P. 517–520. https://doi.org/10.1046/j.1365-8711.2000.03445.x
  6. Laplace P.-S. Sur le comètes // Connaisance des temps pour l’an 1806, addition. — 1806. — 216. — P. 213.
  7. Oort J. The structure of the cloud of comets surruounding the Solar system, and a hypothesis concerning its origin // Bulletin of the astronomical institutes of Netherlands. — 1950. — 9, No 408.
  8. Гулиев А.С. Космогонические характеристики систем периодических, промежуточных и долгопериодических комет: Автореф. дисс... д-ра наук / Киев, 1993.
  9. Гулиев А.С, Дадашов А.С. О гипотезе Оорта // Кинематика и физика небесных тел. — 1985. — 1, No 6 — С. 82–87.
  10. Lagrange J.L. Mémoire sur l’origine des comètes // Journal de physique, de chimie, d’histoire naturelle et les arts. — 1912. — 74. — 228.
  11. Vsekhsviatsky S.K. Zur Frag das Ursprungen der periodishen Kometen // Astronomisches Nachrichten. — 1930. — 240. — P. 228. https://doi.org/10.1002/asna.19302401602
  12. Всехсвятский С.К. К вопросу о происхождении комет // Астрономический журнал. — 1948. — 25, No 4. — C.256.
  13. Drobyshevski E.M. The origin of the Solar system: Implication for transplutonian planets and the nature of the long-periodic comets // Moon and Planets. — 1978. — 18, No 2. — P. 145. https://doi.org/10.1007/bf00896741
  14. Drobyshevski E.M. Magnetic field of Jupiter and volcanism and rotation of the Gallilean satellites // Nature. — 1979. — 282, No 5741. — P. 811. https://doi.org/10.1038/282811a0
  15. Kameron A.G.W. Formation of Solar Nebula // Icarus. — 1973. — 18, No 1. — P. 339. https://doi.org/10.1016/0019-1035(62)90033-7
  16. Kameron A.G.W. Accumulation process in the primitive Solar Nebula // Icarus. — 1973. — 18, No 3. — P. 377. https://doi.org/10.1016/0019-1035(73)90153-x
  17. Зацепина Г.Н. К вопросу о движении ионов H 3 O + и OH − во льду и в воде // Журнал структурной химии. — 10, No 2. — С. 211–217.
  18. Гулиев А.С. О возможности существования в зоне Нептун-Плутон неизвестной планеты // Кинематика и физика небесных тел. — 1987. — 3, No 2. — С. 28–33.
  19. Всехсвятский С.К. Происхождение комет и метеорного вещества в Солнечной системе. — М.: Просвещение, 1967. — 183 с.

Завантажити PDF